Новини

new

В.М. ЖУК, д.е.н., професор,
академік-секретар Відділення аграрної економіки та продовольства НААН

Стан та розвиток спеціальних режимів оподаткування аграрного бізнесу

Виявлено проблеми застосування спеціальних режимів оподаткування аграрного бізнесу. Визначено напрями удосконалення та оцінено можливості запровадження нових механізмів оподаткування сільськогосподарської діяльності.

Problems detected the use of special tax regimes agribusiness. The ways of improvement and possibilities of introducing new mechanisms of taxation of agricultural activity are determined.

Ключові слова: податки, спеціальні режими оподаткування аграрного бізнесу, фіксований сільськогосподарський податок, спеціальний режим оподаткування ПДВ.

За оцінками впливових економічних видань [1],[2],[3] в 2011 році в Україні з’явилось чотири нових мільярдера, основою статків яких є бізнес в агропромисловому секторі економіки.

З іншої сторони, сільське господарство залишається малоприбутковою справою для більшості вітчизняних малих і середніх виробників та домогосподарств сільського населення.

Причини такого парадоксу досить багатогранні, але не останню роль у цьому відіграють і спеціальні режими оподаткування аграрного бізнесу. Відтак, оцінка стану та перспектив розвитку податкової політики щодо сільськогосподарської діяльності є актуальною темою для наукових досліджень.

Метою статті є оцінка критеріїв й наслідків застосування і механізмів реалізації спеціальних режимів оподаткування для різних форм господарювання в аграрному бізнесі та визначення концептуальних напрямів розвитку оподаткування сільськогосподарської діяльності у контексті новітніх інституціональних перетворень українського АПК.

Задля цього у статті розглядаються:

  • проблеми застосування фіксованого сільськогосподарського податку в сучасних умовах господарювання;
  • оцінка можливості запровадження нових механізмів прямого оподаткування сільськогосподарської діяльності;
  • аналіз ефективності механізму спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість (ПДВ) сільськогосподарських підприємств;
  • концептуальні напрями удосконалення та розвитку спеціальних режимів оподаткування аграрного бізнесу.

Огляд попередніх досліджень. Оподаткування сільськогосподарській діяльності є темою досліджень провідних вітчизняних вчених, серед яких академіки НААН П.І. Гайдуцький, М.Я. Дем’яненко, П.Т. Саблук, С.М. Кваша, П.А. Лайко та інші. Завдяки зусиллям останніх і було запроваджено систему спеціального оподаткування аграрного бізнесу, яка без перебільшення, стала основою виведення галузі з кризи кінця минулого та початку цього століття.

Значний внесок у розвиток системи оподаткування сільського господарства України зроблено В.П. Синчаком, Л.Д. Тулушом, Д.І. Демою, Є.А. Опрею та іншими вченими. Зокрема, В. Синчаком розроблено Концепцію розвитку системи оподаткування у сільському господарстві України [4]. Л. Тулуш значну увагу в своїх дослідженнях приділяє проблемам функціонування спеціальних режимів оподаткування[5],[6]. Багато науковців спрямовують дослідження на розв’язання сучасних проблем справляння податків за спец режимами, цільового використання ПДВ та інших питань.

Певне доповнення до вітчизняного наукового здобутку у цій сфері привносять публікації і зарубіжних авторів. Серед останніх варто відмітити праці А.Ю. Риманова[7],[8],[9].

Незважаючи на значні досягнення попередників у вивченні цієї проблеми, назріла необхідність критично оцінити перспективи оподаткування у контексті інституціональних перетворень вітчизняної аграрної економіки та українського села, спрогнозувати наслідки дій спец режимів оподаткування, що визначені Податковим Кодексом України.

Головні позиції дослідження. Успішність сучасного національного аграрного сектору економіки напряму залежить від побудови інтегрованих систем (виробництво-переробка-торгівля). Відтак, видається логічним оцінювати підтримку розвитку агровиробництва (в т. ч. і за спецрежимами оподаткування) у порівнянні із сплатою підприємствами АПК податкових платежів. Як видно з рис.1, починаючи з 2000 року, АПК України сплачує значно більше податків чим отримує державної фінансової підтримки на розвиток. При цьому, частка податкових пільг у загальних обсягах підтримки складає від 52, 9 до 64,1 відсотків (рис 1). За даними Державної податкової адміністрації надходження на 01.06.11 р. податків і зборів від підприємств АПК становило 14,2 млрд. грн., що на 23,9 % більше відповідного періоду 2010 р.*

Image

Рис.1. Порівняння сплати податкових платежів та розміру державної фінансової підтримки сільського господарства

Звідси висновок. Міф про те, що вітчизняне сільське господарство є бездонною діжкою для державного бюджету є безпідставним. Саме аграрний сектор створює основу прибуткової роботи всього АПК та сплати ним більш як 34 млрд. грн. податкових платежів щорічно, починаючи з 2010 року.

Звісно, в ланцюзі сільське господарство - переробка – торгівля, перший сегмент був і є найменш ефективним. Саме на вирішення цієї проблеми направлена ідеологія пільгового оподаткування сільськогосподарської діяльності через запровадження фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП) та спецрежимів справляння ПДВ.

Однак, ФСП з 2010 року перестав покривати найбільшу свою складову (нарахування до пенсійного фонду) і фактично втратив початкову сутність – «єдиного» платежу сільгосппідприємств до держбюджету.

На момент запровадження ФСП, ставки цього податку забезпечували рівень навантаження співставний з існуючими до 1999 року податковими платежами податок (на прибуток, плата за землю і ін.) та нарахуваннями (пенсійний фонд і інші). Сьогодні, навіть і з врахуванням поправних коефіцієнтів, суми сплати ФСП є майже незмінними і складають близько 6-8 грн. на 1 га сільськогосподарських угідь. Це більш як у 2 рази нижче ставок земельного податку, який входить до його складу.

Відтак, ФСП не забезпечує здійснення регулюючої та стимулюючої функцій податків. Особливо щодо підприємств індустріального типу (птахофабрик, закритого овочівництва тощо) та холдингових агроформувань. Для холдингів даний спецрежим оподаткування є привабливим інструментом формування «законних» схем ухилення від сплати значної частини податків. Закупівля сільгоспсировини по вищих ніж ринкові цінах є найбільш розповсюдженим явищем у підконтрольних холдингам агроформуваннях. Останнє має негативний вплив і на викривлення статистичної звітності щодо прибутковості сільськогосподарської діяльності.

Не менш проблемним є негативний вплив ФСП на рівень затребуваності облікової інформації в управлінні. Відсутність державних запитів та контролю за визначенням прибутку від сільськогосподарської діяльності не тільки спотворює фінансову та статистичну звітність, але, що більш важливіше, послаблює економічну роботу на підприємствах і, тим самим, підриває конкурентоздатність аграрної галузі. Недооцінка останнього фактору у процесі становлення ринкових інституцій в Україні протирічить засадам інституціональної теорії та шкодить національним інтересам.

Проблемним сьогодні є і порядок реєстрації суб’єкта господарювання у якості платника спецрежиму. Підняття питомої ваги від реалізації сільськогосподарської продукції (послуг) до 75 відсотків всієї виручки (доходу) не стимулює диверсифікацію бізнесу малих та середніх підприємств. Останні, поки що, залишаються селоутворюючими підприємствами, однак не в змозі через ФСП розвивати сільський зелений туризм, промислові і художні промисли, застосовувати кооперативні схеми вирощування та збуту сільгосппродукції (наприклад: забезпечення кормами, зооветобслуговуванням виробництва тваринницької продукції в особистих селянських господарствах (ОСГ), організація реалізації цієї продукції тощо), як це було за радянських часів.

Податковим Кодексом України (ПКУ) не повністю врегульована проблема сезонності сплати ФСП (згідно ст. 306.2 – у І кв – 10 %, ІІ – 10 %, ІІІ – 50 %, ІV – 30 %). За такого розподілу, особливо, середні та малі підприємства, змушені вдаватись до передчасної, а відтак, дешевої реалізації ранніх зернових.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що діюча практика застосування ФСП не відповідає сучасним інтересам розвитку українського села. ФСП відіграв позитивну роль у перші роки реформування, але з часом перестав виконувати стимулюючу функцію для розвитку диверсифікованого малого та середнього бізнесу на селі, а з появою агрохолдингів та індустріальних агроформувань, які не завжди переймаються економічним та соціальним розвитком села, перетворився в механізм оптимізації оподаткування останніх. Відтак ФСП має бути замінений новими механізмами оподаткування сільгоспвиробників.

Однак, у Податковому Кодексі України пролоббовано безтермінове застосування ФСП (глава 2, розділ XIV). Аргументами подальшого існування ФСП вважається: спрощення справляння податку; суттєве зменшення податкового навантаження; стимулюючий вплив на залучення інвестицій. Оцінка очікуваного ефекту для аграрного бізнесу від ФСП в 2011 році близько 3 млрд. грн.*

Проте, як зазначалось вище, найбільшим ефектом від застосування ФСП на сьогодні можуть скористатись лише великі, інтегровані агроформування. Можливо і доцільне деяке продовження терміну застосування ФСП, але безперечно не обґрунтованим для сільського розвитку є його безтермінове застосування.

Отже, назрілою є необхідність законодавчих змін у механізмі прямого оподаткування сільськогосподарських підприємств.

Вбачається доцільним розгляд двох варіантів:

  • запровадження єдиного прямого оподаткування, об’єктом розрахунку якого виступали б землі у користуванні (за економічною сутністю такий податок називають сільськогосподарським податком);
  • застосування базових форм прямого оподаткування за пільговими ставками в залежності від участі підприємств в економічному та соціальному розвитку села.

Перший варіант передбачає об’єднання податків на прибуток, за землю та інших ресурсних платежів на базі оподаткування вартісної оцінки земельних угідь.

Єдине пряме оподаткування (або сільськогосподарський податок) не включає подібно ФСП внесків до пенсійного фонду з огляду як методологічної, так і практичної несумісності поєднання таких платежів. До того ж з 2011 року в Україні запроваджено єдиний соціальний внесок, що об’єднує платежі до пенсійного фонду та інших фондів державного соціального страхування.

Вченими ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААН пропонується, щоб сільськогосподарський податок мав два платежі: перший – відображатиме платність землекористування і направлятиметься на фінансування земле охоронних заходів; другий – спрямований на вилучення рентних доходів на потреби розвитку місцевих громад.

Єдине пряме оподаткування сільгоспвиробників має усунути недоліки діючого ФСП:

  • оподаткування буде проваджуватись залежно від спеціалізації (для рослинницького спрямування – база вартісна оцінка землі, для тваринницької спеціалізації – валовий дохід);
  • передбачається переорієнтація податку на територіальні засади справляння та включення до його складу місцевих податків;
  • забезпечується компроміс інтересів суб’єктів господарювання та місцевих органів влади при визначенні величини податкових ставок.

Новий сільськогосподарський податок збереже позитивні сторони ФСП (спрощене справляння та зменшення податкового навантаження).

Очевидні і недоліки такого варіанту:

  • проблемність стимулювання розвитку тваринництва (через обмеження кооперативних механізмів, в т.ч. і в ОСГ), що вкрай важливо для України;
  • проблемність, як і для ФСП, застосування диверсифікації аграрного бізнесу (особливо для малих та середніх селоутворюючих підприємств);
  • перевага агрохолдингів у «діалозі» з місцевою владою, виходячи з інституціональних особливостей України і інші притаманні ФСП проблеми.

Другий варіант методологічно не виділяє аграрний сектор у загальній системі оподаткування, а передбачає лише диференціацію пільг у ставках прямого оподаткування.

Понижена чи нульова ставка податку на прибуток застосовується лише для селоутворюючих аграрних підприємств (їх ознаки: власниками такого підприємства є жителі села чи селищної Ради; юридична та фізична адреса на території села чи селищної Ради; забезпечують певний рівень зайнятості сільського населення; є балансоутримувачем та (або) фінансує об’єкти соціальної сфери села; зоорганізовує послуги та збутову кооперацію для місцевих домогосподарств та виконує інші визначені Законом (доцільно Законом України «Про сільське господарство») важливі функції для сільського розвитку).

Пільгове оподаткування податку на прибуток може застосовуватись і до аграрних структурних підрозділів та дочірніх підприємств агрохолдингів, що зареєстровані та функціонують на території селищної Ради за умов виконання ними визначених вимог щодо сільського розвитку.

При цьому, для зняття проблеми закупівлі сільгосппродукції за завищеними цінами, у холдингових агроформуваннях доцільне обмеження рівня розміру прибутку, що не оподатковується, або оподатковується за пільговим режимом (наприклад: на рівні 1 млн. $, або середнього рівня прибутку по регіону). Рішення щодо розмірів ставок та інших параметрів пільгового оподаткування мають приймати обласні Ради.

Застосування нульової чи пониженої ставки податку на прибуток доцільне і для сімейних фермерських господарств, члени якого постійно проживають на території селищної Ради.

За інших умов оподаткування прибутку здійснюється на загальних підставах.

Застосування загальних підходів до прямого оподаткування сільськогосподарських виробників за диференційованими ставками:

  • зберігає режими пільгового оподаткування аграрного бізнесу та територіальні засади його справляння;
  • усуває недоліки застосування ФСП як єдиного прямого (сільськогосподарського) податку.

Певними недоліками другого варіанту є необхідність у визначенні розміру отриманого прибутку, подачі податкових декларацій та, за необхідності, сплати податку на прибуток та інших ресурсних платежів. З іншої сторони, пільгове оподаткування посилить бухгалтерський облік, а, відтак, і економічну роботу та конкурентоздатність малих та середніх підприємств. При цьому для сімейних фермерських підприємств доцільне застосування спрощеного бухгалтерського та податкового обліку.

Про певну готовність фіскальних державних органів до розгляду такого варіанту свідчить наявність у ПКУ механізмів пільгового оподаткування малого бізнесу. Так п. 154.6. ст. 154 ПКУ на період до 1 січня 2016 року застосовується ставка «0» відсотків податку на прибуток для ряду платників котрі відповідають таким критеріям:

  • протягом трьох послідовних попередніх років щорічний обсяг доходів не перевищував 3 млн. грн.;
  • середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб;
  • мале підприємство має нараховувати за кожний місяць звітного періоду заробітну плату працівникам не меншу ніж дві мінімальні заробітні плати.

Звичайно, вищезазначені критерії не в повній мірі відповідають можливостям та потребам сільськогосподарських підприємств, але згадана норма ПКУ засвідчує можливість розгляду різних варіантів прямого оподаткування в т.ч. і для аграрного бізнесу.

Звідси висновок: Податковий кодекс України потребує змін до розділу XIV «Спеціальні податкові режими» в частині прямого оподаткування аграрного бізнесу. Для обґрунтування таких змін доцільним є запровадження в 2011-2012 роках моніторингу наслідків дії ФСП для різних форм господарювання та на стан сільського розвитку. Необхідне посилення наукових досліджень і дискусій щодо варіантів заміни ФСП сільськогосподарським податком чи загальною системою оподаткування із пільговими ставками. Не виключається розгляд і інших підходів та механізмів.

Іншою складовою спеціального режиму оподаткування аграрного бізнесу є спеціальні режими справляння ПДВ. Ці режими є більш методологічно обгрунтованішими та практично потужнішими.

Новим ПКУ режим справляння та використання ПДВ, у порівнянні з попередніми періодом (до 2011 року), розділено на дві частини: 1) ст. 209 ПКУ, як і раніше, залишає у розпорядження сільськогосподарських підприємств ПДВ з реалізації їх товарів; 2) п.1, підр.2, ХХ «Перехідні положення» акумулює ПДВ переробних підприємств у спеціальний державний фонд (раніше напряму розподілявся на агропідприємства, що поставляли на переробні підприємства сировину).

Спеціальний режим оподаткування ПДВ сільськогосподарських підприємств, відповідно до ст. 209 Податкового кодексу України для ПКУ, діє до 01.01.2018 року. За цією статтею ПКУ сільськогосподарські підприємства мають змогу накопичувати податкову різницю ПДВ між реалізацією сільськогосподарських товарів (послуг) та придбанням виробничих факторів. Різниця акумулюється на спеціальних банківських рахунках аграрних підприємств та використовується ними для додаткового придбання виробничих факторів.

За допомогою цього спец режиму формується суттєвий ресурс підтримки (більш як 13 млрд. грн. податкових зобов’язань у 2010 році* та 10-11 млрд. грн. у 2011 році**). Це перевищує обсяги прямого бюджетного фінансування, при цьому розподіл коштів є більш прозорим та об’єктивним. Застосування спец режиму ПДВ не суперечить нормам Світової організації торгівлі /СОТ/ (обмеження – поріг «de minimus» для заходів «жовтої скриньки»).

Проте, незважаючи на безумовну вигідність для галузі такого механізму, користування ним не є безпроблемним. Підприємства мають щомісячно дотримуватись критерію щоб питома вага вартості реалізованих сільськогосподарських товарів (послуг) становила не менше 75 % вартості всіх товарів (послуг) поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно. У разі порушень цього критерію підприємство автоматично знімається із спец режиму оподаткування ПДВ.

Зрозуміло, що для спеціалізованих агроформувань великого сільськогосподарського бізнесу на селі такі критерії спецоподаткування ПДВ не є проблемними для виконання. Малі та середні підприємства навпаки, стають обмеженими у диверсифікації бізнесу, обтяжуються проблемою реалізації зайвих необоротних активів тощо.

Отже, як і з ФСП, критерії і механізми спец оподаткування ПДВ є більш вигідними для великого агропромислового бізнесу, аграрний сегмент якого переважно є спеціалізованим на виробництві сільськогосподарської продукції.

Проблемним для дрібних виробників є отримання бюджетної дотації за реалізоване молоко та м’ясо, що вводиться ПКУ за рахунок адміністрування отриманого від переробних підприємств ПДВ.

Відповідно до п.1 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ тимчасово до 1 січня 2015 року, сума ПДВ, що повинна сплачуватись до бюджету переробними підприємствами за реалізовану ними м’ясну та молочну продукцію у повному обсязі спрямовується до спеціального фонду державного бюджету. Державним бюджетом на 2011 рік сума надходжень до фонду в 2011 році запланована на рівні 2030 млн. грн.

Новий механізм отримання сільськогосподарськими виробниками дотацій із спецфонду є досить складним. Він передбачає не тільки щомісячне подання до управлінь агропромислового розвитку районних держадміністрацій значної кількості документів (квитанції переробних підприємств, інші бухгалтерські документи, витяги з Єдиного державного реєстру тварин, що підтверджують ідентифікацію й реєстрацію поголів’я, довідки про тварин видані сільською (сільською, міською) радою, в якій зазначаються ідентифікаційні номера тварин, ветеринарні картки до нього, інших документів), але значно переобтяжений адмінпроцедурами, що збільшує термін отримання таких коштів.

Кошти фонду використовуються за бюджетною програмою «Державна підтримка галузі тваринництва» і спрямовуються на:

  • бюджетну дотацію сільгоспвиробникам за реалізоване переробним підприємством молоко та м'ясо;
  • відшкодування вартості заготівлі племінної худоби, будівництво та реконструкція тваринницьких ферм, підприємств з виробництва комбікормів;
  • часткове відшкодування втрат фізичним особам (населенню) на закупівлю установки індивідуального доїння та інше.

Такий підхід неоднозначно сприймається в аграрному професійному середовищі. З однієї сторони, зрозуміла позиція держави стимулювати якісні параметри заготівлі м'ясо-молочної продукції, через розвиток індустріального тваринництва та кормовиробництва. Обґрунтованим є і стимулювання розвитку родинних ферм з утриманням трьох  і більше корів.

З іншої сторони, для переробних підприємств, за такого підходу, втрачається механізм мотивації інтеграційного цінового взаємозв’язку з виробниками. За дослідженнями вчених ННЦ «Інституту аграрної економіки» НААН структура роздрібної ціни на молоко сьогодні має такий вигляд: частка виробника 23,5 %; частка переробки 52 %; частка торгівлі – 24,5 %. (У розвинутих країнах таке співвідношення має зовсім іншу структуру: 50 (сировина) – 25 (переробка) – 25 (торгівля)).

Відтак, попередній (до прийняття ПКУ) самостійний розподіл (на базі отриманої сировини) переробними підприємствами накопичених сум ПДВ безпосередньо виробникам в тій чи іншій мірі відповідав потребі змін у ціновому ланцюзі. Новий підхід (п.1, підр.2, розділ ХХ ПКУ) протирічить ст.3 Закону України «Про молоко та молочні продукти», якою передбачено державне «сприяння розвитку інтеграційних процесів між виробником, переробником та реалізатором».

Продовження практики самостійного розподілу переробними підприємствами сум дотацій з ПДВ формувало б базу для запровадження інших відрахувань з реалізації м'ясо-молочної продукції (наприклад 1-3 % виручки переробних підприємств) на користь аграрного сегменту цінового інтегрального ланцюга. Концептуально головним, при цьому, є те, щоб переробна галузь працювала з інтересом до сировинної бази та за чітким державним регламентом перераховувала б ПДВ та інші збори (податки) виробникам сировини.

В іншому випадку, (п 1 підрозділ 2 розділ ХХ ПКУ) слід очікувати «оптимізацію» ПДВ переробними підприємствами. Останнє підтверджується і оперативними даними Мінагропродполітики (станом на 01.06.2011 року до спецфонду перераховано лише біля 12 % очікуваного ПДВ).*

Слід очікувати і посилення застосування переробними підприємствами фіктивних схем закупівель сільгоспсировини. Коли сировина фактично завозиться за тіньовим імпортом, а легалізується у «віртуальному виробництві» на підконтрольних сільськогосподарських підприємствах. Такі схеми є вкрай шкідливими для реальних сільгоспвиробників.

Отже, запропонований ПКУ механізм формування за рахунок ПДВ спецфонду державного бюджету є заадміністрованим, а відтак, менш прозорим та об’єктивним. За таких умов переваги у отриманні з нього коштів є на стороні більших виробників. При цьому, втрачається мотивація переробних підприємств у формуванні сировинної бази, ціновій підтримці сільгоспвиробників. Посилюється «оптимізація» ПДВ, відшкодування податків підконтрольним агропідприємствам, що «відмивають» імпортовану сировину.

Таким чином, дії Уряду в питаннях оподаткування мають бути не стільки стабільними за часом та механізмами скільки системними та вигідними для захисту і розвитку реального селоутворюючого сектору аграрної економіки.

Ризикованими є введення довгострокових «правил гри», результат дії яких залежить від кон’юнктури ринків та неготовності інституціонального середовища до їх сприйняття.

Більш обґрунтованою видається концепція запровадження обґрунтованих змін по справлянню ПДВ і експортного мита в залежності від зміни цінової кон’юнктури на вітчизняному та світових продовольчих ринках.

Прикладом такого підходу є звільнення у 2011році (до 01.01.2014 року) від ПДВ операцій з продажу ключових зернових та технічних культур (крім першого постачання сільгоспвиробниками та другого елеваторами),  відміна відшкодування ПДВ при експорті цих товарів та підвищення Урядом вивізного (експортного) мита на зерно.

З вищерозглянутого маємо узагальнені висновки. В цілому спеціальні режими оподаткування аграрного бізнесу є вигідними і стимулюючими розвиток сільськогосподарських підприємств. Разом з тим, критерії застосування і механізми реалізації цих режимів оподаткування більш вигідні і зручні для великого аграрного бізнесу та переробних підприємств. Негативним є і надлишкове адміністрування державою отримання сільгоспвиробниками пільг від спец режимів оподаткування.

Стрімкий розвиток агрохолдингів, запровадження ринку землі, і не тільки, потребує оперативного розгляду та змін і уточнень до спеціальних режимів оподаткування аграрного бізнесу, що стимулюватимуть у першу чергу сільський розвиток.

В основу змін мають бути закладені нові концептуальні підходи, ключовими з яких є:

  • побудова системи спеціального оподаткування аграрного бізнесу, як складової окремої підсистеми податків в агропромисловій сфері (розгляд податків через призму ланцюга формування вартості продукту);
  • стимулювання розвитку інтеграційних процесів між виробником, переробником та реалізатором;
  • застосування системи спеціального оподатковування лише для селоутворюючих аграрних підприємств;
  • стимулювання спеціальним оподаткуванням диверсифікації аграрного бізнесу та участі підприємств у сільському розвитку;
  • дотримання принципів стабільності та єдиних підходів у реалізації системи оподаткування сільськогосподарської діяльності;
  • посилення зручності в обрахуванні та справленні таких податків.

Список використаної літератури:

  1. 200 самых богатых людей Украины 2011 года. Рейтинг Фокуса [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://focus.ua/charts/174865
  2. Рейтинг самых богатых украинцев [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://files.korrespondent.net/projects/top50
  3. The World’s Billionaires [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.forbes.com/wealth/billionaires
  4. Синчак В.П. Система оподаткування у сільському господарстві України: теорія, методологія та практика:  [монографія] / В.П. Синчак. - Хмельницький: ХУУП, 2008. - 476 с.
  5. Тулуш Л.Д. Напрями реформування механізмів оподаткування сільськогосподарських товаровиробників // Збірник наукових праць Луцького національного технічного університету. - Серія "Облік і фінанси". – 2008. – Вип. 5 (20). – Частина 2. – С. 278-285.
  6. Тулуш Л.Д. Формування інструментарію прямого оподаткування сільськогосподарських товарів / Л.Д. Тулуш // Облік і фінанси АПК. – 2010. - №1 – с.125-131.
  7. Рыманов А.Ю. Прогноз функционирования специального налогового режима в аграрном секторе / А.Ю. Рыманов // Финансы. - 2002. - № 10. - 52-53.
  8. Рыманов А.Ю. Оценка налоговой политики в аграрном секторе / А.Ю. Рыманов // Финансы. - 2004. - № 4. - С. 35-37.
  9. Рыманов А. Налогообложение сельскохозяйственных товаропроизводителей: региональные сопоставления / А. Рыманов // Экономист. - 2009. - № 1. - С. 72-74

Опубліковано: Жук В.М. Стан та розвиток спеціальних режимів оподаткування аграрного бізнесу / В.М. Жук // Фінанси України. – 2011. - № 7. – С.33-42.

До списку статей